Info@stylemixthemes.com
+1 00 974 4012 0320

Новели закону україни «Про зайнятість населення»

Posted by: admin
Category: Статьи

1-го січня 2013 року набуде чинності Закон України «Про зайнятість населення», ухвалений Верховною Радою України 5 липня 2012 року. У зв’язку із прийняттям цього Закону втратив чинність не тільки Закон України «Про зайнятість населення», ухвалений у 1991 році, а й Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцям». Новоприйнятий Закон передбачає запровадження заходів, що сприяють працевлаштуванню населення. Він повинен сприяти вирішенню трьох основних проблем: 1) впровадити стимули для роботодавців, щоб їм було вигідно створювати робочі місця; 2) вирішити проблему працевлаштування молоді; 3) підтримати людей зрілого віку, яким складно конкурувати на ринку праці. Отже, новели наступні:

1. Суттєвих змін зазнали вимоги до особи, при визнанні її безробітною. Безробітними визнаються уже не працездатні громадяни працездатного віку, а особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні приступити до роботи.

2. Вперше запроваджується дефініція «часткове безробіття». Ним вважається вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції з причин економічного, технологічного і структурного характеру без припинення трудових відносин.

3. Розширено коло осіб, які вважаються такими, що належать до зайнятого населення. Зокрема, це стосується непрацюючих працездатних осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьків – вихователів дитячих будинків сімейного типу, прийомних батьків, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; осіб, які проживають разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

4. Вперше вводиться заборона в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей.

5. Розширено перелік категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема це стосується: чоловіків та осіб, які замінюють одного з батьків, які мають дітей віком до шести років (за Законом «Про зайнятість населення» прийнятим у 1991 році таке право належало тільки жінкам); одиноких чоловіків, та осіб, які замінюють одного з батьків, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів (за Законом «Про зайнятість населення» прийнятим у 1991 році таке право належало тільки одиноким жінкам; осіб, які утримують без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності); осіб, яким до настання права на пенсію за віком залишилося не 2 роки, а 10 і менше років.

6. Вперше вводиться механізм компенсаційних виплат, пов’язаних з витратами зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для роботодавців, які протягом 12 календарних місяців забезпечували створення нових робочих місць, працевлаштовували на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснювали їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати. Таким роботодавцям протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Пенсійного фонду України, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Однак при цьому слід зазначити, що у разі зменшення штатної чисельності працівників та фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.

7. З метою стимулювання працевлаштування громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці вперше роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце таких громадян, та громадян, яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

8. Суб’єкт малого підприємництва (чисельність працівників до 50 осіб та річний оборот до 10 мільйонів євро), який створює нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності та працевлаштовує на них безробітних строком не менше ніж на два роки, протягом першого року отримає щомісячну компенсацію у розмірі мінімального страхового внеску.

9. Молодому працівнику, який уклав трудовий договір на строк не менш як три роки з підприємствами, установами та організаціями, що розташовані у селах чи селищах, надається житло на строк його роботи та одноразова адресна допомога у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку та за переліком професій (спеціальностей), затверджених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо молодий працівник пропрацює в такому населеному пункті не менше десяти років, житло передається йому у власність.

10. Розширюються можливості для підвищення конкурентоспроможності молоді. Студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час. Метою стажування є набуття досвіду з виконання професійних завдань та обов’язків, удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткових компетенцій. Строк стажування за договором не може перевищувати шести місяців. Вперше передбачено внесення роботодавцем запису про проходження стажування до трудової книжки. Керувати таким стажуванням за індивідуальною програмою може тільки працівник підприємства, установи, організації, який має стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) не менш як три роки. Законом також передбачено, що у разі, коли в період стажування вищезазначена особа виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. З метою якісного проведення керівництва стажуванням, робота керівників стажування призначених з числа працівників підприємства, організації, установи, може оплачуватися підприємством, організацією, установою не за їх рахунок, а за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, додатково на строк стажування щомісяця у розмірах не менше 5 відсотків суми основної заробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи.

11. Розширюються можливості для підвищення конкурентоспроможності громадян віком старше 45 років. Особи віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, мають право до досягнення встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку на одноразове отримання ваучера (тобто документа встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку, підготовку на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, спеціалізацію, підвищення кваліфікації у навчальних закладах чи у роботодавця) для підтримання їх конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності. Вибір професії (спеціальності) із затвердженого переліку, форми та місця навчання здійснюється особою. Вартість ваучера встановлюється в межах вартості навчання, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом. Оплата ваучера здійснюється не за рахунок майбутнього роботодавця, а за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, виходячи з його фінансових можливостей.

12. Вперше у Законі встановлюються критерії для визначення видів громадських робіт, ними є наступні: 1) мають тимчасовий характер і для їх організації не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії; 2) можуть виконуватися на умовах неповного робочого дня; 3) мають економічну, соціальну та екологічну користь для регіону; 4) надають можливість тимчасового працевлаштування безробітних на роботи, що не потребують додаткової спеціальної, освітньої та кваліфікаційної підготовки.

13. Вперше строк участі громадян у громадських роботах обмежується 180 календарними днями протягом року. Для додаткового стимулювання мотивації до праці та матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб роботодавцям вперше надається право на організацію строком до шести місяців робіт, що носять тимчасовий характер і не вважаються громадськими. Для організації таких видів робіт тимчасового характеру не можуть бути використані постійні робочі місця та вакансії. З безробітними, які залучаються до виконання робіт тимчасового характеру, так само як і з безробітними, які залучаються до виконання громадських робіт, укладаються трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів. Фінансування організації робіт тимчасового характеру здійснюється за рахунок коштів роботодавців та інших, не заборонених законодавством джерел, на відміну від фінансування організації громадських робіт, яке здійснюється здебільшого за рахунок коштів місцевих бюджетів та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

14. Вперше працівникам, які втрали частину заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення до 50 відсотків передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції, надається право без припинення трудових відносин на участь у громадських роботах, у тому числі тих, що оплачуються за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, у межах строку зупинення (скорочення) виробництва.

15. Законом врегульовані питання і професійної орієнтації.

Вперше пердбачається навчання безробітних інтегрованим (укрупненим) робітничим професіям.

Також вперше врегульовується питання професійного навчання безробітних на замовлення роботодавця під конкретне робоче місце або для самозайнятості особи. Роботодавцю надається право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою, договори про направлення їх до навчальних закладів для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов’язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку, який повинен бути порівнянний з обов’язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки. У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов’язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов’язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором. Працівник або інша особа не зобов’язані відшкодовувати роботодавцю витрати, пов’язані з навчанням, якщо вони не стали до роботи або були звільнені з роботи з таких підстав:1) установлення інвалідності; 2) звільнення за ініціативою роботодавця, що не пов’язане з учиненням працівником протиправних дій; 3) призов на військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) за власною ініціативою у зв’язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, колективних угод, колективного або трудового договору; 5) догляд за дитиною-інвалідом та (або) інвалідом I групи (незалежно від причини інвалідності).

16. Державна служба зайнятості буде вести список приватних агентств зайнятості.

Забороняється діяльність кадрових агентств. До теперішнього часу вони виконували роль посередників з працевлаштування, послуги яких з пошуку роботи оплачувалися з кишень безробітних претендентів на вакансії. Відтепер на українському ринку залишається тільки один посередник — рекрутингові компанії. Їх відмінність від кадрових агентств полягає в тому, що за працевлаштування, по-факту, з ними розплачуються роботодавці.

17. Законом вперше передбачено, що обов’язковим додатком до зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном є проект трудового договору, завірений іноземним роботодавцем. Вперше на суб’єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, покладається відповідальність за погіршення умов трудового договору, укладеного між особою та іноземним роботодавцем, копія якого зберігається у такого суб’єкта протягом трьох років. Суб’єкту господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, вперше забороняється отримання від осіб, яким надані такі послуги, плати до підписання акта виконаних робіт.

18. Вперше у Законі визначено права та обов’язки безробітних.

Зареєстровані безробітні мають право на: 1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов’язки як безробітного;відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі; 2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»та цього Закону; 3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах; 4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи. Зареєстровані безробітні зобов’язані: 1) самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців; 2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів; 3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов’язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення; 4) інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

Під час пропонування підходящої роботи уже не враховується попередня діяльність громадянина та його вік. Натомість враховується тривалість безробіття.

У разі коли неможливо надати безробітному роботу за професією протягом шести місяців з дня перебування на обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, йому пропонується підходяща робота з урахуванням здібностей, стану здоров’я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці, але уже без зміни професії, як це було передбачено Законом України «Про зайнятість населення», ухваленим у 1991 році.

19. Вперше передбачено надання допомоги по частковому безробіттю. Допомога по частковому безробіттю надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин у разі, коли:зупинення (скорочення) виробництва на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (структурний підрозділ підприємства, у якому здійснюються всі етапи технологічного процесу з виробництва певного виду продукції у межах такого підрозділу), що має невідворотний та тимчасовий характер, триває не менше трьох місяців і не перевищує шести місяців, не залежить від працівників та роботодавця, охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, у яких скорочення робочого часу становить 30 і більше відсотків на місяць; зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу працівників є вимушеним, оскільки вичерпано всі можливі заходи запобігання йому, що підтверджується узгодженим рішенням роботодавця та виборним органом профспілкової організації, з якою укладено колективний договір, за результатами консультацій між ними. Про можливе зупинення (скорочення) виробництва роботодавець зобов’язаний повідомляти територіальний орган письмово за формою та у строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почалося скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу, працювали не менше шести календарних місяців, сплачували страхові внески та у яких скорочення тривалості робочого часу становить 50 і більше відсотків на місяць. Допомога по частковому безробіттю не надається у разі, коли:1) зупинення (скорочення) виробництва носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин; 2) є можливість працевлаштування (тимчасового переведення) працівників на період зупинення (скорочення) виробництва на інших дільницях, у цехах; 3) працівник: відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу на підприємстві з повним робочим днем (тижнем); працює на підприємстві за сумісництвом; проходить альтернативну (невійськову) службу. Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Розмір допомоги визначається під час затвердження бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виходячи з фінансових можливостей і не може перевищувати прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом. Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше 180 календарних днів протягом року. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів — протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбаченихпунктом 1 статті 40, пунктом 1 статті 36, частиною третьою статті 38 Кодексу законів України про працю, кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше ніж через рік після закінчення строку виплати допомоги по частковому безробіттю.

20. Вперше запроваджується дефініція «масове вивільнення працівників з ініціативи роботодавця». Масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом:1) одного місяця: вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників; вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників; 2) трьох місяців – вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.

21. Збільшується допомога по безробіттю. За Законом України «Про зайнятість населення», ухваленим у 1991 році така допомога розраховувалася, виходячи зі стажу: до 2 років – 50 % середньої зарплати, більше 10 років – 70 %. Підписаним законом пропонується переглянути порядок і розміри виплати, виходячи із середньої зарплати за 12 місяців, коефіцієнтів загального страхового стажу та сплати внесків.

 

Author: admin

Добавить комментарий